Виховна година

«6 грудня – день Збройних сил України»

 

Мета.Ознайомити учнів з історичним минулим української армії та її сучасним.

Виховувати повагу до військовослужбовців, до прадідусів, дідусів та татусів,взаємоповагу.

Розвивати мовлення учнів, артистичні здібності,

 вміння виступати перед аудиторією.

 

Оформлення класу. Клас святково прибраний. На дошці запис теми, малюнки учнів на військову тематику.

Обладнання. Мультимедійна дошка, презентація.

                               Хід виховної години

1.Організаційна частина

Ведуча.

Доброго дня, дорогі друзі! Вітаю всіх вас у нашій студії  «1 + 4».В ефірі передача « 6 грудня – день збройних сил України».

Сьогодні в програмі:

1.Рубрика « Вітальна» (Привітання посилаємо, всіх зі святом вітаємо!)

2. Рубрика «Історична» (Історичне минуле української армії та її сучасне.)

 3.Рубрика «Навчальна» (Вікторина)

 4.Рубрика «Впізнай і привітай»

5.Рубрика «Ігрова»

2.Основна частина

Ведуча.

1.   Увага! Увага! Передачу починаємо.

      І наших дівчаток зустрічаємо.

1.Сьогодні в цей грудневий день

   Ми вітаємо діда і тата!

   Ми вітаємо всіх чоловіків( хлопчиків наших теж)

  З чоловічим справжнім святом!

2. Хто Вітчизну боронив,

     Той вітання заслужив.                 

   3.Прадід мій пройшов війну –

      Я вклоняюся йому!

   4. В мирний час служив мій дід

 Захищав народ, як слід.

 5. Нині будемо святкувати

 Свято славних Збройних сил.

   Хоч ми ще зовсім малята,

                                                               Привітаємо усіх.                                                  

 

6.Дідусів, татусів. Однокласників своїх.                                                             Хлопці наші – просто « Клас!»

Ми вітаємо всіх вас!

7.Вам бажаємо підростати

  І професію військового обрати.

  Щоб у армії ви служили.

   І Вітчизну боронили!

 

1.Збройні сили України.
   Політичний, економічний, духовний розвиток України можливий за умови гарантування її державного суверенітету, політичної незалежності, збереження територіальної цілісності та недоторканості кордонів. Гарантом національної безпеки України виступають боєздатні Збройні Сили, побудовані за принципом оборонної достатності. Збройні Сили є необхідним атрибутом держави і виконують її найголовнішу - захисну - функцію.
Сьогодні строкова військова служба відповідно до Конституції та Закону України “Про загальний військовий обов'язок” є почесним обов'язком кожного громадянина (чоловічої статі). Хоча, потрібно зауважити, що багато службових посад в армії займають жінки і їх кількість з кожним роком зростає. Тому це свято стосується всіх, це свято України!
Ніщо не виникає на порожньому місці. Має свою передісторію і українська армія.

2.Предісторія
На початковому етапі східнослов'янської цивілізації воєнна організація була родоплемінною. Саме рід дбав про зброю та воєнне спорядження, забезпечував охорону осель, городів від ворогів. Усі важливі воєнні справи вирішувались на вічі. Не було ніяких рангів чи ступенів. Керував вояками воєвода або князь.

3.Словянські вої. У II- ІV століттях давньослов'янське військо мало примітивну організацію, просту зброю, слабку дисципліну. Однак, слов'янські вої дивували всіх своєю сміливістю.
У часи Київської держави військо складалося з дружини князя та народного ополчення. Члени дружини мали вірно служити князеві, бути готовими з ним йти на війну. Князі утримували дружинників, платили грішми, давали землі.
.Другою частиною війська було народне ополчення - вої. До ополчення приймали міський люд, селян-хліборобів. При цьому до боротьби з ворогом залучали всіх, незважаючи на вік, озброєність, досвід.

4.Оружники і стрільці.
За княжої доби були два основні роди війська: оружники і стрільці. Оружники мали на озброєнні панцир, шолом, щит, меч, спис, сопирд. Стрільці - лук і стріли.
Головною ударною силою виступала важко озброєна піхота. Кінноту вперше використали князі Олег та Ігор у Х столітті в походах на Візантію, на греків.
Бій з ворогом починав князь, першим кидали спис. Коли списи ламалися, бій продовжували мечами. Лучники із-за мурів міста обстрілювали ворога. З часом піхота поступилася місцем кінноті. Після того, як кіннота здобувала перемогу, піхота закінчувала битву: розбивала залишки ворога, захоплювала бранців у полон, забирала здобич, зброю.
Збиралося військо за наказом князя, оскільки не було на той час постійним. Спеціальні військові навчання у війську не проводились.

5.
6 грудня 1240 року закінчилась історія княжого Києва, поховавши під руїнами Десятинної церкви останніх захисників свого міста. Могутня Київська Русь перестала існувати , а для її народу почалася епоха двохсотлітнього татарського рабства. Втративши можливість себе захищати, Київська Русь втратила свою державність.
Хоча спроби відновити суверенітет були неодноразовими. Згадаймо хоча б Галицько-Волинське князівство і славного Данила Галицького.

6.

Україно!
Сивий степ - моя колиска.
І спасибі, що його ти зберегла.
Я вклонюся цьому степу низько-низько,
Поцілую чисту воду джерела.

Я приляжу серед літа, серед віку,
Припаду чутливим серцем до трави
І почую: десь підкова плаче гірко
І тупоче тьма лихої татарви.

Я почую: розмовляють між собою
Скромний горбик і запорошений курган.
Ох, чимало костомахою-косою
Накосила тут розлючена карга!

Україно! Чую голос недалеко:
Ти могил не обмини, не обмани!
Я не знаю - джерело чи око предка
Пильно дивиться на мене з глибини.

 

7.
Страшна епоха Золотої орди, Кримської орди.
Щороку з України забирали в орду кожного десятого хлопця й  десяту дівчину…

За річкою вогні горять:
Там татари полон ділять.
Село наше запалили
І багатства розграбили,
Стару неньку зарубали,
А миленьку в полон взяли.
У долині бубни гудуть,
Бо на заріз людей ведуть;
Коло шиї аркан в'ється,
А по ногах ланцюг б'ється…

8.Од татарських нападів народ почав тікати з пограничних місць у глиб України, а на межі з татарщиною залишилось вільне Дике поле, яке сягало аж по сучасну Київщину.
А коли в Україну прийшли польські порядки, багато сміливців почали тікати на вільні землі Дикого поля. Молоді українці вирушали ватагами зі зброєю, обирали отамана, будували курені та січі від можливих набігів татар.
9. Життя на “вольниці” без пана і хлопа дедалі більше вабило молодих людей. А коли їм вдавалося відбити бранців і награбований товар - щастю не було меж. Отож поступово самоорганізовані козаки ставали захисниками рідного краю. І в 16 столітті Дмитро Вишневецький своїм коштом разом з козаками будує на Хортиці фортецю - перший козацький бастіон захисту від завойовників. Для змученого віками народу України Хортиця стала символом боротьби за незалежність.

1.

Над Хортицею хмари, як віки…
Дніпро біжить за ними у погоню.
Сивіючі, обпалені боки,
Як на дніпровській переправі - коні…
Давай уяву пустим до води.
Які вона таїни перекаже.
Іди на клич, козацький кінь іди
Ти не придуманий, ти справжній.
Я виріс тут і знаю, що трава,
Коріння переплівши, вкрила тайну -
Гетьманський скарб, де мерзне булава,
Де царгородський меч мовчить причайно.

2.
Козацьке військо впродовж віків було армією, яка протистояла чужинцям, яка боронила свою землю і український народ від загарбників. Запорізька Січ уславилась іменами Байди Вишневецького, Сагайдачного, Хмельницького, Дорошенка, Сірка, Виговського…
Найбільшу славу здобув Богдан Хмельницький. Ціла доба в історії України називається Хмельниччиною.

(звучить пісня “Ой на, ой на горі…”)

3.Служити в козацькому війську в народі вважалось найпочеснішою справою. Навіть ті матері, що в звичайний час благали синів не ходити на Запорожжя, під час великого походу самі виряджали дітей у військо.

З суботи на неділю загадали на війну;
Загадали на війну, хто сина має;
А хто не має, нехай наймає.
Мала ненька одного сина Івана,
Та й та вислала, та научала:
“Ой їдь, сину, та на війноньку!”

4. Після приєднання України до Московщини права і “вольності” війська запорізького урізались і урізались. А за часів Катерини ІІ взагалі була скасована Запорозька Січ. Останнього гетьмана Петра Калнишевського було заслано у Соловецький монастир. Це сталося 1775 року.

Чорна хмара наступає,
Либонь дощик буде.
Вже ж нашого Запорожжя
Довіку не буде.
Бо цариця, наша мати,
Напуст напустила:
Славне військо запорозьке
Та й занапастила…
Ой із-за гори, з-за Лиману
Вечір повіває:
Кругом Січі Запорозької
Москаль облягає…

5.Український народ залишився без власного війська, отже - втратив свободу. Не може бути вільним народ, який не має ким і чим себе захистити.
Але пам'ять про славне козацтво , його традиції, пам'ть про Січ не вмерла.

Ведуча.
На теренах нашого краю наприкінці 19 століття зародився січовий стрілецький рух. Ця назва свідчила про його зв'язок з традиціями січового козацтва.
З початком першої світової війни розпочалося формування Легіону січових стрільців на засадах офіційних збройних сил для боротьби з царською Росією, за визволення України.

(звучить пісня “Ой у лузі червона калина”)

6.У 1918 році війська Української Центральної Ради були знищені разом зі спробою побудувати Українську державу. І знову, не зумівши себе захистити, Україна втратила незалежність.

7. Під час другої світової війни українці прославили себе і як оборонці рідного краю, і як патріоти, що боролися за незалежність України. І які б зараз не були суперечки, і збройні формування (УПА-ОУН), і бійці Радянської Армії та партизанських загонів робили все можливе, а інколи і неможливе, для того щоб ми могли жити з вами на своїй землі в мирі. Кожне серце і сьогодні повинно берегти пам'ять про тих, кого немає більше з нами, хто поліг на полі бою.

8.

В нас клятва єдина і воля єдина.
Єдиний в нас клич і порив:
Ніколи, ніколи не буде Вкраїна
Рабою фашистських катів!

Ми сталлю з гармати, свинцем з карабіна
Розтрощимо вщент ворогів.
Ніколи, ніколи не буде Вкраїна
Рабою фашистських катів!

Вкладає меча в руки вірного сина
Наш край, щоб цей меч пломенів.
Ніколи, ніколи не буде Вкраїна
Рабою фашистських катів!

9.Україна сьогодні - незалежна держава. Українські Збройні Сили покликані охороняти незалежність рідної землі. І служать наші хлопці сьогодні на Батьківщині. Ми любимо свою армію. Служити в ній - справа честі та обов'язку…
У традиціях українського народу проводи в армію - велике свято… особливо в селі. Люди всім селом проводжають юнака до війська. Односельці бажають юнакові щасливо відслужити, повернутись і відгуляти весілля. Кожна жінка по-материнськи поплаче, ніби розділить долю матері юнака.

Співає вулиця святкова,
В солдати проводжає хлопця,
Веселий сміх, жива розмова
У бризках вранішнього сонця.

Луна на всі лади співучі
Дзвінка мелодія баяна.
І поруч ніжна і присмучена
Із хлопцем дівчина кохана.

Ще буде зустріч, наче спалах
Нової радісної зірки.
І губи солодко підпалить
Весільне веселисте “гірко”

А зараз вулиця святкова
В солдати проводжає хлопця,
Веселий сміх, жива розмова
У бризках вранішнього сонця.

В душі схвильованій юначій
Кружля земля і небо синє,
А мати схлипне - та й заплаче
І не надивиться на сина.